Сміх
Наробились мужики,
Разом полягали,
Позіхнули кілька раз
Та й позасипали.
Але їден чи здурів,
Чи чорт його знає,
За сокиру ухопив,
Стиха підіймає,
Хвать їдного по карку!
Голова відпала;
А той голову за чуб,
Та й із нею драла!
І забіг межи корчі,
Голову ховає
Та й сам собі, неборак,
Стиха промовляє:
«То ж то, — каже, — я сміху
Буду з нього мати,
Як устане та пічне
Голови шукати!»