"Нахилився напитись, і відлетіла душа"

Нахилився напитись, і відлетіла душа.
В кадобі з-під олеандра
Перуть совість —
Самі пелюстки без стебла,
Самі риштування без тіні.
І біла доріжка, встелена спалахами,
Долає небо, сходить на землю.
Скільки йшов, і ні разу
Ні супутників, ні співрозмовників.
Тільки захід сонця
Вичавлює зернята
На вії, на обрій, на все життя.

Як лунко і невідгороджено всередині.