Улісс серед сирен

До рей — кодолою. В блакитному пюре, —
Як в ополонку, в звук просунув тім’я. —
Хай спів сирен — довкілля хомутами.
Горющі пуголовки й крижаний пирій,

Залишені після співочих зграй
У грудях, а в кістках наперстки втоми, —
Сліпучу дошку крізь провалля й темінь,
Де всі дороги — в лихо і мару ...

Щоб неба гнівом не скипів казан,
Богам підземним згодом він — козу,
А покищо цей спів — затони в жилах,

Бо щогла, живлений боржомом жолоб, —
Самі щаблі, — у просвіти веде,
Де вже ні палуби, ні тіла, ні води.