Тим самим порожнинам, обтягненим людською шкірою

Друк

Ти — затичка продажна, хам, холуй,
Мерзенна воша, м’ясо засмерділе,
Клоака, що прибрала людське тіло,
Ковтаючи сциклини похвали

Донощиків. Усі твої діла
Тавром яснять на хрунячому рилі.
Гадаєш, що немає заборола
На всі твої паскудства? Віддали

Тобі усіх на вічную поталу,
Й ти питимеш їм мозок із потилиць?
Лайно собаче, гидяний упирю,

Ти, дірко з гузна, виблювку, байстря,
З начальником у кишці за підпору!
Твоїм знущанням прийде край, потворо,

Аж сідницями ляснеш у бистрінь!