XXII

Всі статки, що від батька і від вуйка,
Пішли димком між двох ковтків маляґи.
Гравці у кості й краля недолуга.
І місяць, що — парсуни, наче швайка.

Співало простирадло соловейком.
І навіть гниль, як палуба розлога.
Аж поки — ґвинт у грудях — лезом — легіт,
Що — так на бік — і щелепи, і війка,

І туші оббіловані законів.
Усе, чого відрікся, й що закинув. —
На діжку сіла смерть між теревені

І пальцем — в інший напрям — торування.
І все, що досі, як формальдегід.
Лиш пам’ять — ще коралову дугу.