XIV - Орест, що чекає на Електру

Оця самиця хтива — моя мати?
Що для коханця — ліжко і вінок?
Родителька? — який порожній звук,
Що — спалахами — обрій, як комета.

Ця кров дається тільки кров’ю змити.
Мені задовгий куций людський вік.
Електра з пітьми мусить дати знак.
Ніч, що і вдень триває. Сизий мотлох —

Ці стіни й сходи, й луни обережні, —
Усе мені гидке і осоружне,
Де за потворою — потвора совга.

На чатах тільки ще горгони сиві,
Що — час від часу — жертву навмання.
Не матінка — чума, яка — й мене.