На скелі місто блима, мов вітряк

На скелі місто блима, мов вітряк.
Та сплять і вороги, і оборонці.
Як дихає усе, що — пилом — вранці.
Ті — просто неба, й ті, які — в шатрі.

Над головами пітьма зерна тре,
Лиш інколи — на бік — одне — не треться.
Всіх об’єднав — око за око — принцип, —
На пацюків у ямі, які — труп.

Чавунна тиша. Зоряна короста
Переформовує терен гористий,
Лише на мить дали чуттям потолю,

І світу, що — так міцно скрізь — не стало.
Від кола — паморозь та виноградна тінь,
Що власне відображення хита.