Навколо Еврідіки

Вода поволі — береги і зруб,
І від життя — у далині — зарінок, —
Й на тапчані із полуниць — сирена
Годує — з ложки — туркусових риб.

Відгородившись — ромбом — від нероб,
У звук — босоніж, хоч бар’єр — зарано.
Рожева постать, що — черву — з порону,
Де мить тому — ні прагнень, ні потреб.

Тремтить рука, та крок — Аїда дівер,
Що — берлом — і дашки, і надбудови,
Які ще осипаються повільно.

І вже — щока і обриси овальні —
Назад — в неіснування дерматин. —
Й скрізь тільки очі, що їх час зміта.