Водяний мінотавр (сонет)

(A. Kaldis)

Із губ у листя білу тогу стогне,
Калюжами пішовши геть від тіла
У паростки, у миготіння тале.
О тільки б роги вимокнути з туги,

Скачавши промінь в бульбашку, й по стегна
Рулонами із грозового толю
Облущитись, де щойно був притулок. —
Він в жмут джерельний пригаса і стигне.

Він сам. І навіть ті, що ходять прати
Дерева у ріку, зчинивши протяг
В воді, не витягнуть його із пут

Із петель водяних, щоб не почати повінь,
Де він чека, як проспіває півень,
Щоб перевтілитись і попросити — пить.