Іспит совісти
отруйне
зілля ми віддавна кинули збирати.
забули вже, яке ім’я —
сузір’ям. десь найкраще літо
пронеслось віддавна,
наче метеор крізь блиск достиглих овочів.
віддавна довіряти кинули
коханню, як сипкій пустелі.
і стали звільна вірити
в свідомість каменя.
у серці — найстаріша форма сонця.
Збірка «Омана Молока».