«так ми...»

так ми
пустилися в незвичні мандри
до граней крайньої чутливости
до кінчика периферичного неврона
що в’яже до душі ймовірність вічности

чи вчасно нам ще доплисти
до берегів отих незнаних островів
що навмання колись розбіглися
і заблукалися по океанах ?

чи вчасно  — в ту обіцяну країну
де всі божки зневірені забуті ? де жерці
не в силі розгадати таємниці кам’яних
кумирів ? де міста спустошені не війнами
а просто часом що минає потайки навшпиньки ?

бо там були міста розкішні а на камені
не залишився камінь вітер віє сіркою й
піском на нас настирлива
чигає комашня з прадавнього минулого

удалині  — немов зірвалась зграя
тих необхідних забобонів без яких
ніхто не вижив би й секунду нині.

---

Збірка «Від острова до острова»,Видавництво Художньої Літератури «Дніпро» Київ, 1993.