Надія

Зів’яла вже та квітка запашна,
Її нема  — сама суха стеблина…
А як цвіла, лишаючи, вона,
Аж кращою ставала вся долина!…
Тепер лука порожня і сумна:
Вона була її краса єдина…
Надія-квіт умерла, одцвіла,
її нема  — вмирають поривання…
Була вона  — душа тоді жила,
Жили у їй високі почування:
Вона душі теплом святим була…
Тепер там ніч, холодне нудьгування…

1895.

---