«Вечорами, коли спить село...»

Друк

Вечорами, коли спить село
І віє з лугу щемним духом м’яти,
Виходим з батьком, як колись було,
На тепле сіно під зірками спати.

Ми прилягаєм мовчки горілиць,
Блукаєм в небі повним сяйва зором.
Ніколи світ для нас так не світивсь,
Ніколи він не був таким просторим.

Дерева, трави, неба глибина,
Космічна ніч в лице зірками дише.
І загадкою, срібно, як струна,
Дзвенить над нами неосяжна тиша.

У тиші тій, схилившись над чолом,
Щось шепче Всесвіт, наче ліс дрімучий,
Дрижить туман, і в ночі під крилом
Несе Земля нас в простір кругойдучий.