Зоря полинова горить І осяває в дооколлі Порожні села, ниві голі, Бур’ян, що з вітром гомонить.
Печаль і пустка — на віки. Мов сльози, роси серебіють. І страшно, хижо, дико виють В безлюдній Прип’яті вовки.