«Над річкою, у затінку верби...»

Над річкою, у затінку верби,
Шепнула квітка вітрові: люби.

Він колихнув зеленим шовком трав
І коло неї сам шовковим став.

Впокорився, притихнув до пори,
Але нові нахлинули вітри —

І як ласкаво квітка не цвіла,
А втримать біля себе не могла.

Війнув, крутнувся на одній нозі,
Гойднувся на високій шелюзі

І зник у полі, де гінкі тополі, —
Любов йому не замінила волі.

---