Пшениця, і соняхи, гуркіт машин,
І терпко, і солодко пахне полин.
Минають автобуси, «Татри», таксі,
А я собі тихо іду по росі.
Лишився райцентр за плечима у мене,
Попереду — поле, розлоге й зелене.
І жайвір над ним у блакиті тріпоче,
І добрий водій помогти мені хоче.
— Куди поспішаєш? Сідай, підвезу! —
Всміхнувся йому крізь неждану сльозу:
— Ні, ні, вибачайте, я пішки, поволі…
І знову один у привільнім роздоллі.
І погляд вбирає дорогу знайому,
І вже недалеко до рідного дому.
Десь там, за горою, — подати рукою, —
Біліє в долині село над рікою.
З минулого літа не був я у ньому,
Іду серед жита й машинного грому,
І птиці щебечуть, і шепче колосся,
І ніжний вітрець розвіває волосся.