Гудуть машини, і щебечуть птиці,
Шумлять на вітрі сквери і сади.
У велелюднім гомоні столиці
Не відчуваєш подиху біди.
Вона таїться в камені і криці,
В траві і в квітці, в плескоті води.
І повняться тривогою зіниці,
І шлях веде за обрій в нікуди.
Найперші одчайдухи і сміливці
Вже одійшли по ньому назавжди.
Вмирають люди. Тихо. Поодинці.
Сумні дощі змивають їх сліди.
Спливає час трагічно-безнадійно,
А зовні все сумирно і спокійно.