Лісник

Лісник опівночі заснув
І видів уві сні,
Як хтось фіранку відгорнув
На синьому вікні.

Дочка назустріч підвелась,
І вийшла на поріг,
І вслід за милим подалась
В гримучий вир доріг.

Старий спросоння застогнав,
Схопився — та дарма:
Чорніє гай, сріблиться став,
Лише дочки нема.

Записка на столі.
Схилилився, прочитав:
«Я подалась на край землі
Із тим, хто покохав.

Ми будем зводити міста
В далекій стороні.
Не тільки ж світу, що світа
У рідному вікні.

Ти вибачай, і не чекай,
І нам не дорікай.
А як затужиш — все лишай,
До нас переїжджай…»

Але лісник лишить не міг
Усе, чим досі жив.
Записку, наче оберіг,
До серця притулив.

І закурив. І вже не спав.
Гіркий тютюн димів.
А птах кричав, а став сіяв,
А гай шумів, шумів.

---