Микола Євгенович Петренко народився 6 листопада 1925 р. в м. Лохвиці на Полтавщині в сім’ї робітника.
Перед війною вчився в Черкаському політосвітньому технікумі. За тимчасової фашистської окупації був вивезений в Німеччину; після спроби втекти був кинутий до концтабору, де перебував близько трьох років. Повернувшись додому, працював на відбудові шахт Донбасу, служив в армії. Закінчив Львівський університет. Навчання поєднував з роботою в пресі, був редактором на Львівській телестудії. Член КПРС. Поет, драматург, автор збірок гумору і сатири. Перша книжка віршів «Дні юності» вийшла 1957 р. Головне спрямування поезії — антифашистське, антивоєнне. З позицій гуманізму М. Петренко стверджує доброту, людяність, красу як вищі духовні цінності, таврує ганьбою всі ті прояви зла, жорстокості, що асоціюються в його життєвому досвіді з фашизмом.
Вийшли збірки поезій: «Серцем палаючим» (1959), «Весняний засів» (1961), «Суворі береги» (1963), «Гранітні віхи» (1964), «Сонячний годинник» (1968), «Боровиця» (1970), «Заповітна гора» (1979), «Молода осінь» (1984) та ін.