Плач Ярославни
В Путівлі-градь вранці рано
Співае -плаче Ярославна1,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає:
"Полечу каже зигзицею2,
Тією чайкою вдовицею,
Та понад Доном полечу,
Рукав бобровий омочу
В ріці Каялі3, і на тілі,
На княжім, білім помарнілім
Омию кров суху отру
Глибокії, тяжкії рани"
І квилить-плаче Ярославна
В Путівлі рано на валу:
"Вітрило, вітре мій єдиний,
Легкий, крилатий господине!
Нащо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо4 моє миле,
Ти ханові мітаєшь стріли?
Не мало неба і землі
І моря синього? На морі
Гойдай насади-кораблі!
А ти прелютий,-горе,горе¬!-
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав!"
Сумує, квилить, плаче рано
В Путівлі-граді Ярославна,
І каже:"Дужий і старий,
Широкий дніпре не малий!
Пробив єси великі скали,
Текучі в землю Половчана;
Носив єси на байдаках
На Половчан, на Кобяка5
Дружину тую Святославлю
О мій славутицю прекрасний!
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль весела стала,
У море сліз не посилала,
Сьозами моря не долить!"
І плаче-плаче Ярославна
В Путівлі на валу.на брамі.
Святеє сонечко зійшло.
І каже: Сонце присвятеє!
На землю радість принесло
І людям, і землі моєї
Туги-нудьги не розвело.
Святий, огнений господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя і дружину,
Спали мене на самоті!
Або не грій і не світи!
Загинув ладо-й я загину!
4 іюня [1860]
СПБ
Існує дві редакції поетичного перекладу уривка із «Слова о полку Ігоревім». Тут подається перша, повніша редакція.
1. Ярославна — дочка галицького князя Ярослава Володими- ровича Осмомисла, дружина новгород-сіверського князя Ігоря.
2. Зигзиця (стар.-слов.) — зозуля.
3. Каяла — річка, на якій відбувся 1185 р. нещасливий для Іго- ревого війська бій із половцями.
4. Ладо — тут: чоловік.
5. Кобяк — половецький хан, захоплений у полон під час похо- ду об'єднаного руського війська на чолі з київським князем Свято- славом Всеволодовичем проти половців 1183 р.