«Хоча лежачого й не б'ють...»

***

Хоча лежачого й не б'ють ,
То і полежать не дають
Ледачому. Тебе ж, о Cуко!
І ми самі, і наші внуки,
І миром люди прокленуть!
Не прокленуть, а тілько плюнуть
На тих оддоєних щенят,
Що ти щепила. Муко! Муко!
О скорб моя, моя печаль!
Чи ти минеш коли? Чи псами
Царі з міністрами-рабами
Тебе, о люту, зацькують!
Не зацькують. А люде тихо,
Без всякого лихого лиха
Царя до ката поведуть. .

20 октября [1860,
С.-Петербург]

Вірш написаний у зв'язку із звісткою про смерть імператриці Олександри Федорівни, дружини Миколи І, матері Олександра II. Сатиричний портрет її Т. Шевченко змалював у поемі «Сон».