Плач Ярославни

Мури якісь, хтось ридає на мурах,
А перед мурами степ…
Де-б це, скажи мені, вірний мій джуро,
Ми опинилися, де-б?

Мрія далека про соняшний виплив —
Па´смуга світла бліда.
Хто це отрути смертельної випив,
Хто це так рано рида?

Чуєш? Зозулею хоче злетіти,
Хоче у далеч кудись…
Чув те квиління жіноче, що вітер,
З мурів здійнявшись, доніс?

«Я-б, — каже, — в зелень його перенесла,
В зелень з кривавих калюж!
Дайте мені ви для синяви весла!
О, не даєте… Чому ж?..»

Чуєш? Ридає до вітра, до сонця…
Впала на камінь, ячить…
О, який су´мний, заплаканий сон це!
О, яка гірка це мить!

Прага, 1923

---

Текст надається за збіркой «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Поєзії різних років.