«Та усмішка, неждана, мила…»

Та усмішка, неждана, мила!
Не маю й досі я знаття,
Чи в ній обіцянка зоріла,
Чи промовляло співчуття,

Але і досі чую дотик
Її проміння і тепла…
Ні, не була то пані Готек
А Лада ладна то була!

Хай нас розділять кілометри,
Не згасне образ ваш ясний,
І зеленітиме ваш светрик
Зеленим клаптиком весни.

З недрукованої збірки «Стефанос II».
Міттенвальд, 1948

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Вірші, виключені автором з ранніх збірок.