«…І Час завмер…»
…І Час завмер,
Уставши тут
На чатах…
Могила
Невідомого
Солдата…
Шепоче листя,
падає додолу,
А вітер тихо стогне і рида…
І ти згадаєш
Матір
Невідому,
Що й досі жде,
І досі вигляда…
І ти згадаєш
Той весняний цвіт —
Обпалений,
Обранений металом, —
І тих дітей,
Що сиротами стали,
Іще й не народившися
На світ…
1957
Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.