До натури
Натуро —матінко! я на твоєму лоні
Дитячі радощі і горе виливала,
І матір’ю тебе я щиро звала,
З подякою складаючи долоні.
Ти іскру божую збудила в моїх грудях;
Надія, — їй же першу пісню я співала, —
Мені провідною зорею стала,
І з нею буду я добра шукати в людях.
Коли ж почую я, що промінь погасає
Надії милої, —тоді, Натуро —ненько,
Прийми моє знебулеє серденько,
І проміння нове нехай йому засяє!
Примітки
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 82.
Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 8, стор. 133, під заголовком «До природи».
Автографи —ІЛІШ, ф. 2, № 746, та ІЛІШ, ф. 2, № 747, стор. 18.
Датується орієнтовно 1889 р. на підставі першодруку.
Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 12.