Ярами бурими, гнідими
1 умани впали, поповзли,
Німотні тіні заходили
Сліпого попелу й золи.
Який поріг? Нема порога.
Де родовід? — не доведу.
Цілує тихо Перемога
Губами білими Вдову.
А горе горя ще народить,
В порожній вигляне рукав:
Стоїть народ мій і народи
Із похоронкою в руках.
Лежать руйновища. Затихли.
Зозулі лет — ні в сих ні в тих
Земля — могила для загиблих
Земля — землянка для живих
І лиш сльоза з пожеж іржава
Таку ж іржаву доганя —
До смерті стомлена держава
У плуг корівку запряга…
Народ піврукий і півногий
Пита — кого? чого — пита?
Вдова цілує Перемогу
У перепалені уста…
І тут, коли, коли вже мурі
На нас дивилися віки —
В дитдомі, в гільзі, у латурі
Народ нам зав’язав пупки:
Малі-маленькі, більші-менші,
Дезинфіковані вапном —
Так стали ми, народоперші,
Його незаскленим вікном.
Тотальної погуби-згуби
Ребристе в лишаях дитя…
І цілували наші губи
Вдова-Любов, Вдова-Життя.
1978
Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.