Віґілії LXXXII

За днем спливає в порожнечу день,
І від життя — лиш цятки перископні.
Розрізнене і те, що так — сукупно, —
З дощок — на хвилях — нетривкий майдан.

Біг сповільнивсь матерії й годин,
Що ледь — на дно — у інтервалах — капа.
Межа — й за нею далі — смолоскипи,
Що — ріки прагнень, поривань і дум.

Під ковпаком — уламки пасторалі,
Що в пуп’янку — без тіла — постаріли, —
І — на півнеба — дерев’яні сльози.

І морок — із шафрану і заліза,
Що роздає цикуту і нектар. —
І перехід — в вітрильник, як в ноктюрн.