«знялись вітри...»

знялись вітри  —
глухі галопи крізь поля, засіяні мовчанням зерен.
ми відвернули голову від моря, повного тривожних
таємниць. і шкіра наросла чуйним листком берези  —
прастарі божки пустили яструбів по душі ! голубів
необережних проковтнуло біле місто.

ніч. приворожені  — в нас очі, наче срібні бджоли.
павучі  — пальці. усміх  — кинений срібняк.
чи час вже нам передавати сину необхідний
чарівний горіх, налитий магією досвіду
і щастя ? : наколи кохання наше  — ще
таке дрібне,
нестигле.
а коні, коні  — серед тьми чвалають.

Збірка «Нічні перекази».