«так ми...»
так ми
пустилися в незвичні мандри
до граней крайньої чутливости
до кінчика периферичного неврона
що в’яже до душі ймовірність вічности
чи вчасно нам ще доплисти
до берегів отих незнаних островів
що навмання колись розбіглися
і заблукалися по океанах ?
чи вчасно — в ту обіцяну країну
де всі божки зневірені забуті ? де жерці
не в силі розгадати таємниці кам’яних
кумирів ? де міста спустошені не війнами
а просто часом що минає потайки навшпиньки ?
бо там були міста розкішні а на камені
не залишився камінь вітер віє сіркою й
піском на нас настирлива
чигає комашня з прадавнього минулого
удалині — немов зірвалась зграя
тих необхідних забобонів без яких
ніхто не вижив би й секунду нині.
Збірка «Від острова до острова»,Видавництво Художньої Літератури «Дніпро» Київ, 1993.