Любомир Дмитрович Дмитерко народився 18 березня 1911 р. у м. Винники біля Львова в родині вчителя.

Вчився у Кам’янець —Подільській профшколі та Інституті народної освіти. Друкувати вірші й оповідання почав з 1928 р. Перша збірка поезій «Іду!» вийшла в 1930 р. Поезія Л. Дмитерка, переважно громадянського змісту, охоплює широке коло тем і мотивів, в ній поєднуються публіцистичні й ліричні ноти, оспівується творча праця радянського народу, його героїчні зусилля в боротьбі з фашизмом, розквіт особистості в період розвиненого соціалістичного будівництва. Виступає також як драматург, прозаїк та публіцист. Під час Великої Вітчизняної війни був кореспондентом фронтових газет. Член КПРС.

За збірки поезій «Світе мій» та «Основа» удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1979). Окремими виданнями вийшли книги поезій та поем: «Товтри» (1931), «Молода земля» (1935), «Присяга вірних» (1937), «Друзям» (1938), «Книга боротьби» (1939), «Поезії» (1941), «Слава» (1942), «Па полі бою» (1944), «Багряний ранок» (1945), «Гарячий суходіл» (1947), «Вітчизна» (1948), «Проліски» (1954), «Зоря на обрії» (1957), «Земле моя!» (1960), «Київські кручі» (1962), драматична поема «Первоцвіт» (1970), «Крилатий кінь» (1974), «Причетність» (1975), «Земна вісь» (1977), «Світе мій», «Основа» (1978).