Петро Онуфрійович Дорошко народився 24 грудня 1910 р. у с. Тупичів на Чернігівщині в селянській сім’ї.

Закінчив Харківський педагогічний інститут профосвіти. Друкуватися почав у 1928 р. Перша книжка —поема «Переможці степу» вийшла в 1931 р. У поетичних збірках довоєнного часу переважають теми мирної праці, ліричні мотиви дружби, кохання, любові до природи. В книжках воєнного часу реалістично відтворено подвижницькі труди і дні радянського солдата. Історико —драматичні поеми П. Дорошка цікаві виразними реалістичними образами революційних демократів М. Чернишевського і Т. Шевченка. Чимало віршів поета присвячено землям і людям нашої багатонаціональної країни, зображення яких пройняте глибоким «чуттям єдиної родини». Виступає також як прозаїк: він автор повісті «Лісова гута» (1964) та роману «Не повтори мою долю» (1968). Під час Великої Вітчизняної війни був у діючій армії. Спочатку працював у дивізійній газеті, а з 1943 р. — кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини». Член КПРС.

Окремими виданнями вийшли книги віршів та поем: «Декади зросту» (1932), «Передгроззя» (1935), «Рідна сторона» (1941), «Сади Червонограда» (1943), «Дальні заграви» (1945), «Сандомирський плацдарм» (1948), «Пісні праці» (1949), «Заполяр’я» (1950), «Труд і мир» (1951), «Вілюйський в’язень» (1955), «Живі джерела» (1960), драматична поема «Спалах уночі» (1965), «Викарбую на камені» (1966), «Іволги мого саду» (1969), «Слід» (1971), «Вибрані твори. В 2 —х т.» (1980).