Моріц Розенфельд (Пісня робітників)

Гребем ми роботу,
Шваркочуть машини,
Добра нагрібаємо много;
Та що ми наробим,
І що наспособим,
І що назгрібаєм,
Собі здобуваєм
Лиш голод, і муку, і більше нічого.

Шваркочуть машини
Щодня, щогодини,
Та що нам із того, дурним?
Лиш мрії й надії
На кращії дії,
І праця без впину,
Така ж до загину,
І гнуться під ігом страшним.

Весело гуркоче наш «Зінгер» доночі;
Цей гуркіт приємний майстрам;
Та в гуркоті тому
Такому шпаркому
Бренять наші сльози,
Таяться погрози,
Гуркочуть прокляття усім лихварям.

Ми люди зарібні
Співати нездібні,
Лиш руки потрібні
Для власті й хвали багачам;
Гребем і гуркочем,
Поки дотолочим
До вічності темної брам.

1911 р.

Уперше переклад опубліковано в «Неділі» (1911, 5 серпня). Подається за виданням: Франко І. Твори. 1929. Т.27. С.343.

Так само, як твір Розенфельда Моя пісня, він є більше агітаційним, ніж власне-літературним твором, і агітує він за класову боротьбу. Але те, що російські начальники терпіли у Дем’яна Бідного, вони не терпіли в Івана Франка.