Асиміляторам
Пригнути жидів, покорити
Ви раді б під ваші права,
Їх мову й закон розорити?..
Пусті це, безумні слова.
А знаєте ви, що за сила
В тій мові, в законі тому?
Вона від віків нас водила,
Мов стовп огняний через тьму.
Це щит наш від напору вражого,
Це зв’язок, що час не порве,
В ній Якова, праотця нашого,
Незломнеє серце живе.
Той Яков, що в юності своїй
В пустині з Єговою бивсь,
Ви знаєте, як він на старість
Перед Фараоном явивсь?
Як Йосип у ласці великій
Ото в Фараона вже став,
Тоді Фараон його батька
Побачити ще забажав.
Приїхав старий патріарх наш
З степу к Фараону у двір,
Дванадцять верблюдів горбатих
Шліфований топчуть порфір.
Посеред двора Фараонів,
Де сфінкси стояли німі,
Сини патріарха розбили
Пустинні намети свої.
Щоб Якова к ньому проводить,
Шле цар той міністрів своїх;
Говорять старому міністри:
«Клонися цареві до ніг!»
Та гордо ввесь ріст свій високий,
Мов пальма та, випрямивсь він
І каже: «Лиш Богу одному
Я звик віддавати поклін».
І мовили це Фараону
Міністри — той зморщив чоло
І каже одвір’я низеньке
Покласти в півросту його.
«Сюди проведіть патріарха,
Тут мусить схилитися він,
І так, хоч і як поневолі,
Віддасть мені царський поклін».
І Якова в царські покої
Вели — ішов прямо він скрізь,
Аж перед низеньке одвір’я:
«Туди к Фараону пролізь!»
І бачучи хитрість єгипську,
Старий патріарх зупинивсь…
Сміються в душі єгиптяни,
Він Богу в душі помоливсь.
І сталось… Свою громовладну
Правицю Єгова простер:
Стіну, мов марну павутину,
Згори аж додолу роздер.
Крізь блискіт, і куряву, й гуркіт,
Спокійний і прямий, немов
Та пальма в степу, патріарх наш
Перед Фараона вийшов.
А цар затремтів і, поблідлий,
Припав патріарху до ніг…
«Великий твій Бог!» — він промовив,
А більше промовить не міг.
Тямуйте ж цю давнюю повість
Ви всі, що хотіли б нагнуть
Жидів на новії закони,
Вести на неходжений путь!
Не думайте, що вже послабла
Рука, для котрої стіна
З порфірів шліфованих слабша,
Аніж павутина марна!
19 вересня 1889
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
За російського урядування в Україні цей вірш приховували – адже нагадувати всемогутньому маршалу Брежнєву, що він ніяк не може упоратись з євреями, було незручно.
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1893), с.234—236.