Пригоди Дон —Кіхота
Мігуель (Михайло) Сервантес де Сааведра, славний іспанський письменник, родився в початку жовтня 1547 р. в іспанськім місті Алькала —де —Генаре із старого шляхетського, хоч і зубожілого роду. Вчився два роки в славнім тоді університеті в Саламанці, зразу богослові, яке незабаром покинув, занявшися літературою. Від р. 1568 перейшов до Мадріда, де почав писати поезії, повісті й драми. Але писання не давало йому ніякого доходу, і вже 1569 р. він з біди мусив покинути рідний край і подався до Італії, де нанявся на службу до багатого кардинала Джуліо де Аквавіва в Римі трохи що не за лакея. Сю службу він сприкрив собі швидко і вже 1570 р. вступив до іспансько —неаполітанського війська, котрого начальником був славний воєвода тих часів дон Жуан австрійський. Сервантес відзначився в славній битві під Лепанто 1571 р., де одержав чотири рани. Хоч хорий на пропасницю, він станув до бою разом зі своїм братом, держався хоробро, стратив ліву руку і одержав з рук самого Дон —Жуана перед цілим полком відзнаку. Пролежавши всю зиму в шпиталі в Мессіні на Сіцілії і ледве вилічившися з тяжких ран, він брав участь в походах іспанців на Туніс і Наварин, причім відпросився на якийсь час на відпустку додому. Пливучи до Іспанії з поручаючим письмом від неаполітанського короля, коли йому всміхалася краща доля, він разом з братом і цілим кораблем попав у руки морських розбійників (піратів) із Туніса. Знайшовши при нім королівське письмо, розбійники подумали, що мають у руках якусь важну особу, і тому, коли отець Сервантеса прислав за своїх синів окуп, вони випустили тільки молодшого брата, а Мігуеля задержали. При поділі здобичі він дістався в руки дуже жорстокого пана Гассан —аги, перевертня з греків, що безсердечно знущався над своїми невільниками. Сервантес був чоловік безумно відважний і непосидючий; раз по разу він робив змови між невільниками, аби вирватися на волю, а раз навіть зробив таку змову, аби опанувати весь Туніс. Коли змову відкрито, багато з її учасників погибало з катівських рук, та Сервантесові даровано життя за його смілість. Нарешті, по 5 літах неволі його викуплено д[ня] 19 вересня 1580 р. Вернувши до Іспанії, він вступив знов до війська в службу до короля Португалії, брав участь у поході на острови Азорські і аж від р. 1583 осів постійно в ріднім краю, покинувши військову службу. Він оженився з любові з убогою панною, що звалася донна Каталіна де Палатіос і Салазар. Для заробітку написав першу часть пастирької повісті «Галатея» (1584), вступив до театру, для якого в короткім часі написав майже ЗО драматичних штук. Ті штуки грано з поводженням у Мадріді, але тривкої вартості вони не мають, окрім хіба одної, п[ід] з[аголовком] «Нумансія». Не знаходячи при театрі заробітку, що заспокоював би всі його потреби, він вступив у службу при королівському інтендантстві, і йому було поручено закупувати провіант для «Непоборної Армади», яку тоді іспанський король Філіпп II приготовляв проти Англії. Пізніше бачимо його таким самим інтендантом для індійської фльоти, а дальші пригоди його життя губляться на протязі кількох літ. Задля якогось непорозуміння він попав навіть у тюрму; одні кажуть, що за довги, яких наробив його несовісний спільник, а інші кажуть, що задля бійки королівських двораків перед домом, у якім він жив, і до якої привід мала дати його прислуга. В тім тільки згоджуються перекази, що власне в тюрмі йому прийшла думка написати повість про шляхтича, що, начитавшися лицарських повістей, виїздить у світ у лицарській зброї рятувати пригнетену невинність і шукати чудесних пригод, а стикаючися з дійсним, далеко не лицарським світом, попадає в безконечний ряд смішних і трагічних пригод. І ось 1604 р. вийшла перша часть славної повісті п[ід] з[аголовком] «Глибокоумний шляхтич Дон —Кіхот з Ламанчі». Ся повість мала нечуваний досі успіх; перше видання розійшлося протягом 4 тижнів, а ще того самого року вийшли дальші чотири видання. В тім самім році почали також появлятися її переклади на інші мови, особливо у Франції, коли французький посол у Мадріді, прочитавши її по —іспанськи, написав про неї до Парижа з незвичайними похвалами. Відомість, яку подають деякі біографи, буцімто повість зразу не йшла, і Сервантес, бажаючи зацікавити нею публіку, випустив безіменну брошуру, вимірену ніби проти неї п[ід] з[аголовком] «ЕІ Виасаріо» (бомба), в якій підпустив увагу, що се сатира, вимірена на високопоставлені особи, по новішим дослідам сказалася пізнішою видумкою. Розуміється, що власне задля великої популярності книжки не обійшлося без докорів, а навіть доносів на автора, якого матеріальне положення до смерті не перестало бути незавидним. Від р. 1603 він жив у Вальядоліді, не друкував нічого цілих 8 літ по появі першої часті «Дон —Кіхота» і тільки в р. 1614, коли якийсь недотепний писака видав безіменне її другу часть, Сервантес написав свою другу часть «Дон —Кіхота» і видав її 1615 р. Немов бажаючи реабілітувати славу лицарської повісті, яку так безпощадно та дотепно осмішив у своїм «Дон —Кіхоті», він у остатнім році свойого життя написав і сам простору лицарську повість п[ід] з[аголовком] «Терпіння Персілеса й Сігізмунди». Він умер 23 цвітня 1616 р., того самого дня, коли в Англії вмер великий драматичний поет Уільям Шекспір; кілька день перед смертю він приняв чернечу рясу.
«Дон —Кіхот» Сервантеса — се перша повість у новішім значенні того слова і один із найславніших та найпопулярніших творів людського духу. Сатира на романтичні та далекі від дійсного життя лицарські повісті, якими кілька сот літ зачитувалася вся Європа, поглиблюється і розширяється тут ступнево в величний малюнок боротьби між благородними поривами чуття та твердою дійсністю, між поезією й прозою життя. Тому «Дон —Кіхот» має безсмертну вартість в історії духовного розвою всеї людськості і по заслузі зробився улюбленою книжкою для всіх освічених людей. Про його популярність може свідчити хоч би те, що від 1604 до 1857 р. сю книгу видавано в Іспанії не менше як 400 разів, що перекладено її на мови англійську 200 разів, французьку 168 разів, італьянську 96, португальську 80, німецьку 70, шведську ІЗ, польську 8, датську 6, російську 2 рази і на латинську 1 раз. Повного українсько —руського перекладу «Дон —Кіхота» досі ще не маємо, та й, мабуть, нешвидко діждемося. Те, що подаю тут читачам, —се свобідна переробка головної основи першої часті та закінчення другої часті повісті, переробка з прози на вірші, уложені на взірець іспанських народних романс. Ся моя: переробка, появилася перший раз. у часописі для дітей «Дзвінок» — 1891 р. і окремою відбиткою з невеличким числом ілюстрацій, а другим, ДОПОБНЄ.НИМ і поправленим, виданням у р. 1.899, оба рази накладом Руського товариства педагогічного у Львові. Отче третє видання являється з передмовою трохи переробленою, з тими самими ілюстраціями, з численними поправками в тексті, але без ніяких доповнень, накладом Угр[аїнсько] —рус[ької] видавничої: спілки у Львові.
Іван Франко.
Писано дня 22мая 1913 р.