«Адвокат тікає в гори високі…»

Адвокат тікає в гори високі.
Адвоката спиняє гола сойка.
І шепоче сойка, сойка — доля:
— Не звивай гніздо у стволі пістоля!

Гей! На гору! На хмару — як потік!
Від халупи хлопа — на Говерлу високу.
Та стогін сойки спинив і спік:
— Мой, не вгору текти потоку! —
Виростаючи, втікали гори запеклі.
Марко Черемшина в Карпатах — Марко в пеклі.
Легко б мені жити в людях,
якби мав я дупло у грудях.
Поселив би у ньому опришка з глини
і лякав Львів,
Краків,
Париж.

Сльоза Карпат.
Марко Черемшина —
крилатий ніж.
Трембіта із променів молока,
в якій купалася красна пава
під смерекою
з тінню Спартака.
А в штреках серця
сойка впала
під обвалом…

Я сам поріжу себе на хмари.
Я сам рани свої посолю.
Та знайте:
ствол моєї флояри
страшніший
за ствол пістоля.

1980

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.