Іван Юліанович Кулик народився 26 січня 1897 р. у м. Шполі на Черкащині в сім’ї вчителя.
Закінчив у м. Умані чотирикласну міську школу. Вчився в Одеській художній школі. 1914 р. виїхав до Америки, працював на фабриках, шахтах, друкував вірші в російських та українських соціалістичних журналах. Член Комуністичної партії з 1914 р. В 1917 р. повернувся на Україну, брав участь у громадянській війні. Вірші І. Кулика публікувалися на сторінках періодичних видань «Мистецтво», «Галицький комупіст», «Шляхи мистецтва», «Червона правда», в альманасі «Буяння». Перша книга віршів «Мої коломийки» вийшла 1921 р. Виступав також як прозаїк, публіцист, критик. Був головою Спілки письменників України.
У 1924 —1926 рр. — консул СРСР у Канаді. Як і В. Сосюра, Іван Кулик один із перших в українській радянській поезії розробляв робітничу тематику, створив образ жінки —робітниці. Почавши з стилізацій народних коломийок головним чином в агітаційних віршах, він у пізніших творах утверджував принципи реалістичної, революційно —пролетарської поезії, прагнув створити образи комуністів, оспівував класову інтернаціональну солідарність трудящих. У поемі «Чорна епопея» відтворив трагічні картини поневірянь негрів у капіталістичній Америці. 1928 р. у перекладах І. Кулика вийшла «Антологія американської поезії».
Помер 14 жовтня 1941 р.
Окремими виданнями вийшли збірки поезій та поем: «Зелене серце», «Одужання» (1923), «В оточенні» (1927), «Чорна епопея» (1929), «Шість поем» (1930), «Карачай» (1931), «Твори» (1932), «16 морців» (1934), «Змужніла молодість» (1935), «Вірші та поеми» (1962), «Поезії» (1907).