Тиша

Вслід мені зашуміло сполохано —
Кинула шишку сосна.
Щось зітхає, тривожиться, охає;
Чорно дивиться гущавина.

Хто? Нікого. То — ліс… Наче воїни,
Насторожено граби звелись.
Я до лісу, мов арфа, настроєний,
Я чутливий, мов ранішній ліс.

Сосни… Папороть… Тінь… Не ламає
День погожий галузки сухі.
Тиша!.. Ні! Її не буває —
Люди бувають глухі.

1963

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.