Задушні дні 1915-го

Задушні дні, яких ніколи
Не було, може, й не буде́.
Могили — як снопи по полі,
А жаль, як гураган, гуде.

У крові сонечко заходить,
І безліч зір як тисяч свіч
Сіяє. З лісу вовк виходить
І виє, виє довго в ніч.

Вже й він замовк. Тиша́ бездонна.
(Хто тут заснув, той твердо спить).
Тільки щось шепче квітка сонна,
Тільки луна палахкотить.

Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Поезії 1914—1920 років».