Де не станеш

Де не станеш — могили, могили!
Де не глянеш — терпіння, терпіння!
Що аж дивно — звідкіль тої сили
Взяло наше слабе покоління.

Тої сили, щоби перебути
Ті надлюдські криваві зусилля,
Того гарту, щоб шиї не гнути
У ярмо — з розпуки і з безсилля.

Розліталися дуби трісками,
Розсипалися в дроби граніти,
А в тім пеклі, десь під попелами,
Старці мерли й родилися діти.