Калнишевський у неволі
Багато, о багато звідси миль,
На півночі, на зимнім Білім морі,
В куті берліг, на стінах цвіль
Й маленьке вузьке віконце вгорі.
Темниця довга, може, кроків три,
Широка — да, неначе домовина.
Крізь щіль, що звесь вікном,
ревуть вітри,
Скиглять, як сич, сковичуть, як хорти,
І хлипають, заводять, як дитина.
Крізь тую щіль від моря тягне лють,
Густа імла, мороз іде тріскучий;
До суду-віку в тій тюрмі, мабуть,
Не виростуть квітки й не зацвітуть,
Не кине сонце промінь свій дрижучий.
Тут вічна ніч і безпросвітна тьма,
Тут вічна гниль і дожизненна мука,
Хто тут пройшов — надію кинь! Дарма!
Держить тебе оця страшна тюрма,
Немов змія стоглава і сторука.
Держить в руках, як мушечку павук,
З жил твоїх кров повільно висисає,
І серце рве, клює, як пташку крук, —
Мабуть, страшніших і лютіших мук
В своїх безоднях пекло не скриває.
В такій тюрмі (о серце, не зімлій,
Се не останні муки і не перві!) —
Сидить старець: довкола нього гній,
По тілі аж кишить хробацтва рій
І в’ється, лазить, шнирить,
мов по стерві.
А він сидить у тій пурпурі ран
На ба́рлозі, мов на царськім престолі,
Кругом тиша, лиш виє гураган…
Дивіться! Се останній Січі пан,
Се отаман останній у неволі!
Дивіть, який плетуть йому вінець
З волоссям хроби скручені на екрані,
Дивіть, сини, як гинув ваш отець,
Зніміть з його чола страшний вінець
І поцілуй кладіть на кожній рані.
Терпінням тим він щедро заплатив
За прогріхи батьків і за провини;
Тим пеклом, що його отут прожив,
Синам своїм опрощення купив.
Дивіть, сини: за вас він тутки гине!
Дивіться, гей, дивіться в тую ніч!
А може, день над вами засвітає.
Кому ж зовсім байдужа наша річ,
Най відтіля собі тікає пріч!
Рабом родивсь — нехай рабом сконає!..
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Поезії 20—40 років.
Калнишевський у неволі. Надруковано в альманасі «З великого часу» (Львів — Відень, 1921). Подається за цим виданням. Калнишевський Петро Іванович (1690—1803) — останній кошовий Запорозької Січі. Після зруйнування Січі за наказом Катерини II (1775) був ув’язнений у Соловецькій тюрмі. Після звільнення в 1801 р. залишився на Соловках, де й помер.
.