«Маленький горбик чорної землі...»

Маленький горбик чорної землі,
Скорботний кущ червоної калини,
Скороминущі сльози і жалі —
І все… Нема серед людей людини.

Жила вона у світі як могла,
Надіялася, вірила, любила.
Втирала піт солоний із чола,
А підсумок — оця сумна могила.

Дивлюсь на тихе колихання трав,
Вслухаюсь у пташине щебетання,
Переді мною та межа остання,
Яку ніхто ще двічі не долав.

І крають душу роздуми сумні:
Змиритись можна, зрозуміти — ні.