«Рожева пелюстка з далекого саду...»

Рожева пелюстка з далекого саду,
Завіяна вітром на людний перон.
Назустріч тобі стрепенувся вагон,
Та з місця не зрушив собі на досаду.

А був той вагон у дорозі давно, —
На схід і на захід лежали маршрути.
Забув, що належало з часом забути,
Але пам’ятав, що забуть не дано.

Постав перед ним, наче марево, ліс,
Де звірі і трави, джерела сріблисті,
Де вічною раною світиться зріз
На місці, де він колись деревом ріс.

Над ним — таємничий перешум беріз,
Палючі вітри і тріскучі морози…
По вікнах вагонних котилися сльози,
Хоч він постарів і соромився сліз.