«Сріблом відсвічують Світязя хвилі...»

Сріблом відсвічують Світязя хвилі,
Плинуть вздовж берега лебеді білі,
Мріють в заплавах рибальські човни,
Світ повен світла і таїни.

Сосни круг озера стали, як свічі,
Тишу порушують щебети птичі,
Глянеш довкола — і віри не ймеш,
Що в двадцять першім столітті живеш.

Луг буйнотрав’я зелене колише,
Ліс призабутою казкою дише,
Небо високе, погідне, рахманне —
Все тут на диво якесь первозданне.

Певне, тому й притягає сюди
Це срібноплесе свічадо води,
Душу голублять лагідні хвилі,
Погляд втішають лебеді білі.

Кращого краю, здається, немає,
Але щоразу тривога проймає,
І розумієш: все менше на світі
Світлих озер, що подібні на Світязь.