Валер’ян Львович Поліщук народився 1 жовтня 1897 р. у с. Більче на Ровенщині в селянській родині.

Вчився у сільській школі, міському училищі. Після закінчення Катеринославської гімназії вступив до Петроградського інституту цивільних інженерів, звідки перейшов на історико —філологічний факультет Кам’янецького університету. Працював у газетах «Більшовик», «Селянська правда», «Вісті». Друкуватися почав 1918 р. Перша книжка «Сказання давнєє про те, як Ольга Коростень спалила» вийшла 1919 р. У книзі «Пульс епохи» (1927) висловив програму конструктивного динамізму. Новаторські починання В. Поліщука знайшли вираз не так у проголошених ним теоріях «динамізму» і «конструктивізму», як у пройнятих щирою революційністю творах типу «Думи про Бармашиху», в революційних піснях і медитаціях, пронизаних духом колективізму, пафосом приходу індустріальної ери.

Помер поет 17 березня 1942 р.

Вийшло понад сорок книг віршів і поем В. Поліщука, серед них: «Соняшна міць» (1920), «Вибухи сили» (1921), «Дума про Бармашиху», «Книга повстань», «Ленін», «Ярина Курнатовська» (1922), «Адигейський співець», «Радіо в житах» (1923), «Жмуток червоного» (1924), «Громохкий слід», «15 поем» (1925), «Геніальні кристали», «Металевий тембр», «Остання війна» (1927), «Електричні заграви» (1929), «Зеніт людини» (1930), «Пригода» (1931), «Вибране» (1960, 1968). В. Поліщук  — автор роману «Григорій Сковорода» (1929), виступав також з нарисами, критичними статтями, писав вірші для дітей.