Микола Данилович Рудь народився 9 травня 1912 р. в с. Олександрівці на Харківщині в бідняцькій сім’ї.

Закінчивши семирічку, поїхав на Донбас. З 1929 р. працював у Донецьку на металургійному заводі, був на комсомольській роботі, займався журналістикою. Заочно вчився в Літературному інституті ім. О. М. Горького. Учасник Великої Вітчизняної війни. Член КПРС. Друкується з 1930 р. В літературу прийшов як поет, згодом зосередився на прозових жанрах (автор відомих романів «І не сказала: люблю», «З матір’ю на самоті», «Не жди, не клич»). Перша книжка поезій «Найближче» вийшла 1936 р. Для поезії М. Рудя характерні теми з робітничого життя, уславлення радянського воїна — переможця, особиста лірика.

Вийшли збірки поезій: «Слово після бою» (1947), «Рідні вогні» (1950), «Граніт Сталінграда» (1951), «Донецькі зорі» (1958), «Грім на зелене гілля» (1960) та ін.