Михайло Петрович Старицький народився 14 (2 ст. ст.) грудня 1840 р. в с. Кліщинцях на Полтавщині в небагатій дворянській родині.

Після закінчення гімназії вступив до Харківського університету, а через два роки перевівся до Київського. У цей час розпочав літературну діяльність перекладами поезій Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, Огарьова та інших російських письменників українською мовою. 1881 р. видав збірку своїх поезій «З давнього зшитку. Пісні та думи» (ч. І). У поетичній спадщині Старицького головне місце займає громадянська лірика.

Основний її зміст — утвердження суспільної ролі митця і мистецтва, зображення важкого життя трудящих, уславлення боротьби та борців за народне щастя, заклик до єднання слов'янських народів.

Писав Старицький і пейзажну та інтимну лірику, сповнену глибоких гуманних почуттів. Велику культурно-громадську і художню вагу мають його переклади з південнослов'янського епосу, з Байрона, Гюго, Гейне, Шекспіра та інших зарубіжних письменників. Своєю поетичною творчістю багато зробив для розвитку і збагачення української літературної мови. Перу Старицького належать також драматичні твори — п’єси «Не судилось», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талан», «Маруся Богуславка», історичні романи, повісті, оповідання.

Плідно розвиваючи традиції Шевченка, письменник виступав новатором у багатьох жанрах.

В історію української культури Старицький увійшов і як один з основоположників українського професійного реалістичного театру. Помер письменник 27 (14 ст. ст.) квітня 1904 р. в Києві.