«Возстала і лик закрила…»

Возстала і лик закрила
Десниця, набрякла гнівом…
Вітри розгорнули крила
І крикнули чорним Дивом.

Вирує, сурми́ть повітря,
Насовують хмари — обри…
Цинобри на спад — не відра,
Проллялись цебри́ цинобри.

Здрижали стовпи й колони,
Кладуть хмаросяжні мури
Такі громохкі поклони,
Що чо́ла від них — на цури!

Вже холод у душах голих,
Вже кроки у вас — непевні?
А це ж лише перший сколих,
Це лиш ворухнувся древній!

Прага, 1938

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Збірка «Кінцесвітнє».