Остання пісня Марії Стюарт
Que suis je, helas!…
Що я тепер, о боже! жить мені для чого?
Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема,
Тінь марна я, мене жаль —туга обійма,
Самої смерті прагну, більше вже нічого.
Не будьте, вороги, ненависні до того,
Хто в серці замірів владарних не здійма,
Бо муку більшую, ніж має сил, прийма,
Не довго втримувать вам лютість серця свого!
Згадайте, друзі, —ви, котрі мене любили, —
Що я без щастя —долі у житті сьому
Нічого доброго зробить не мала сили;
Кінця бажайте безталанню мойому,
Бо вже коли я тут недолі досить маю,
Хай буду я щаслива там, у іншім краю!
Примітки
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. —К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 91.
Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1888, № 24, стор. 405, під заголовком «Прощальна пісня Марії Стюарт» з такою авторською приміткою:
Сонет сей написала славутна безталанниця Марія Стюарт, сидячи у темниці, 1586 р. 22 листопада, після того, як дізналась, що смертний вирок її вже підписаний жорстокою сперечницею Єлизаветою. Чулая лебединая пісня Марії, зложена в таку хвилину, дивує ще більше штучною літературною формою сонета.
Автографи —ІЛІШ, ф. 2, № 746, стор. 7, та ІЛІШ, ф. 2, № 747, стор. 61.
Датується орієнтовно 1888 р. на підставі першодруку.
Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 9