«В сільському всесвіті лугів чубатих…»

Жива і скошена тече в мені трава…
Анатолій Кичинський

В сільському всесвіті лугів чубатих,
де дзвонять косами життя і смерть,
на все життя нас закружляла, брате,
безсмертна хлорофільна круговерть.

Злякався бог: не розрізняє криці,
однакові ж — небесна і земна,
Приліг би, з нашої напивсь криниці,
та як же він тоді розсудить нас?

Любов братерська аж свистить у п’яти:
знеможешся, відстанеш — і зітне.
Дарма, що ти не перший, двадцять п’ятий,
що стільки там, позаду, йде і йде.

Як у переднього пашіє спина!
М’язисте б сонце отаке було —
давно б уже я звітривсь, як росина,
повітря сповнивши людським теплом,

олійним, грішним, соковитим потом,
солодким, зоряним, кривавим аж…
Спасибі за важке життя, робото,
за те, що жити, як вмирати — раз,

ось тут, де вічно був, а мов не був,
де кожне зернятко щасливе мною…
Як я бджолино й гірко вас люблю —
косою й невмирущою травою!

1980

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.