«Ти знов оживаєш, надіє...»

Ти знов оживаєш, надіє!
Світліє душа, молодіє…
І серце живіше б’є в груди…
О серце! О воле! О люди!

До мої тюрми пораненько
Застукала воля легенько:
«Встань, сину, вже день далі буде!…»
О воле! О серце! О люде!

О воленько —мати, єдина,
Завчасно збудила ти сина,  —
Тягяр ще лежить ми на груди…
О серце! О воле! О люди!

Тягар той ми віддих спирає,
А руки ланцюг ми тримає,  —
Тягар се людської осуди…
О воле! О серце! О люди!

Но воля лиш шепнула слово,
І я підіймаюсь наново,  —
Проч пута й тяжкі пересуди!
О воле! О серце! О люди!

12/VI. Стрий
1880